\chapter{СПОЛУЧНИКИ}

\section{Аби, щоб (щоби), жеб (жеби)}

Сполучник аби звичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: "`Аби день до вечора"' (приповідка); "`Нехай собі співає, аби не голосно"' (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, як-би. Це позначилось і в нашій класичній літературі, наприклад: "`Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти"' (В. Стефаник).

У сучасній українській літературній мові сполучника аби вживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово аби стоїть не на своєму місці: "`Усі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином"'. Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: "`...щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!"'

Слід завважити, що в говірках західних областей України трапляється замість щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): "`Немає злого, жеби на добре не вийшло"'. Такий сполучник треба вважати за діалектизм і полонізм, який прийшов у ті говірки підо впливом польської мови (zeby). Звісно, йому не може бути місця в літературній мові, крім тих випадків, коли в художньому творі, задля колориту, автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажів.

\section{Варто, тільки, тільки-но, як тільки}

Інколи доводиться чути з уст і бачити на письмі вислови на кшталт: "`Варто мені взятися за роботу, як він одразу ж кличе мене до себе"'; "`Варто мені лягти, як миттю засинаю"'. В обох цих фразах слово варто, вжите в значенні прислівника, стоїть не до речі, його механічно перенесено з російських висловів "`стоит мне взяться за работу"', "`стоит мне лечь"'. По-українському в таких випадках слід сказати: "`Тільки (або "--- тільки-но, як тільки) візьмусь за роботу, він одразу кличе мене до себе"'; "`Тільки (або "--- тільки-но, як тільки) ляжу, миттю засинаю"'.

Слово варто кажемо тоді, коли хочемо висловити, що слід або не слід щось робити, що є в цьому потреба чи рація: "`І справді варто було б пополивти човном"' (І. Нечуй-Левицький); "`То видно, ще не варто над ним і сумувать"' (Леся Українка); "`Варто щось попоїсти"' (Б. Грінченко) .

\section[І - й - та]{І "--- й "--- та}

Між словами в реченні й між реченнями ми часто вживаємо сполучників і та й. Українська мова "--- милозвучна й тому пильнує, щоб не скупчувалось поряд кілька голосних або кілька приголосних. Для того, щоб ці звуки гармонійно чергувались, є в українській граматиці правило чергування, за яким звук і чергується з й на початку слів (він іде, вона йде), а також коли ці звуки виконують функцію сполучника. На жаль, іноді забувають про це правило й пишуть: "`Вона і він"' замість "`Вона й він"'. Письменники, що дбають за високий рівень мовної культури в своїх творах, послідовно додержуються цього правила й ставлять сполучник і, якщо попереднє слово кінчилось на приголосну ("`Я прокинувся через те, що поїзд сіпонув і раптом пішов швидко"'. "--- Ю. Смолич), та сполучник й, коли наприкінці попереднього слова стоїть голосна ("`Хоча сам він обертався повільно, проте робота в його руках якось ішла сама собою, швидко й до ладу"' (О. Гончар).

Якщо між сполучниками і та й нема ніякої значеннєвої різниці, то сполучник та може бути в значенні і ("`Тільки він та вона, та старий, та стара..."' "--- Дитяча пісенька), а також у значенні слова але ("`Ой п'є Байда мед-горілочку, та не день, не два, та й не годиночку"'. "--- Дума). Коли вживати сполучника тa в значенні і, а коли ставити сполучник і "--- це питання здебільшого суто стилістичне: якщо в реченні вже є і, тоді для стилістичної різноманітності може прислужитися сполучник та: "`Вона й її мати та багато інших людей знали про це"'; "`Батько наказав мені та його братові полагодити повітку"'. Сполучником та в значенні і поєднуються також близько споріднені поняття, стани й явища, а крім того, стани й явища, одне з яких випливає з другого або зумовлюється другим, стани й явища, які чергуються: "`батько та мати"', "`ходить та плаче"', "`сміється та плаче"', "`блискає та гримить"', "`кажуть та пишуть"' і т. ін. Нема також ніякої значеннєвої різниці між словом але й сполучником та в значенні але отож, коли ставити те чи те слово "--- це питання лише стилю.

\section[Як би не - хоч би як, який би не - хоч би який]{Як би не "--- хоч би як, який би не "--- хоч би який}

Часто помиляються в тих випадках, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни ("`А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь"'), какой бы ни ("`Какой бы ни был результат, а работать нужно"') й кажуть та пишуть: "`Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того"'; "`Не тонкощі сюжетоскладання, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас"'. Таке калькування російських, висловів інколи навіть не дозволяє зрозуміти фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: "`Без освіти нічого не осягнеш, якщо того не хотів"'. Щоб такої плутанини не було, треба висловлюватись правильно по-українському: "`Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів"'; "`Не тонкощі сюжетоскладання, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас"'. Так усталилося в нашій класиці й живому народному мовленні, отож нема чого від цього відступатись: "`Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець"' (Л. Глібов).

Так само російському вислову что бы ни відповідає і український хоч би що ("`Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак..."' "--- М. Чабанівський); так само й російським висловам кто бы ни, где бы ни відповідають українські хоч хто, хоч де ("`Хоч хто казатиме, "--- не слухайсь"'; "`Хоч де будеш, то я тебе знайду"'. "--- Словник Б. Грінченка).