ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ 
     
 І день і вік однаково минають. Не задержать   
 нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,   
 і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,   
 час виростає й меж не має й нас німить.   
     
 Так на минулого й майбутнього раменах   
 повішено, мов плахту, долю нашу.   
 Ми   —   ланцюга поодинокі звена,   
 ми   —   відтинок малий зі стрічки часу.   
     
 Це наших днів звичайна тут дорога,   
 не падає ніщо до безвісті води.   
 Віддати треба нам життю щомога,   
 а треба кожному, ще поки молодий.   
     
 Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,   
 не кидає ще тіні дерево зневіри.   
 Хоч знає, що морози, серце вірує проте   
 і ліктями ужитку правди ще не мірить.   
     
 Для молодих плечей легкий є неба в'юк,   
 в одноманітності не явиться нам позіх.   
 О, не словами уст, але словами рук   
 співати будем пісню на життя порозі.   
     
 Вітай життя! Що біль даєш, і щастя,   
 і красу, і сум, і горе. В мені юний пал вне вмер ще.   
 Вітай життя! І на привіт тобі я понесу   
 м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.