ШЯКУНТАЛА 
     
 Все нижче сонце потойбіч дороги,   
 А тут, в тиші, ростуть платани скраю,   
 Смагляві і сухі дівочі ноги   
 Дрібні сліди у пилі залишають.   
     
 Гарбу двокоду тягнуть до оселі   
 Бики слухняні, і минають люди,   
 А у лісах пустельники веселі   
 Ще й досі відають блаженства й чуда.   
     
 В твоїх очах вся мудрість незглибима.   
 Ходім, хай спробую, закутий,   
 Своїми недовірами-очима   
 Її до дна пізнати і збагнути.