* * *   
 Скрізь плач, і стогін, і ридання,    
 Несмілі поклики, слабі,    
 На долю марні нарікання    
 І чола, схилені в журбі.   
     
 Над давнім лихом України    
 Жалкуєм-тужим в кожний час,    
 З плачем ждемо тії години,    
 Коли спадуть кайдани з нас.   
     
 Ті сльози розтроюдять рани,    
 Загоїтись їм не дадуть.    
 Заржавіють від сліз кайдани,    
 Самі ж ніколи не спадуть!   
     
 Нащо даремнії скорботи?    
 Назад нема нам вороття!    
 Берімось краще до роботи,    
 Змагаймось за нове життя!   
     
 [1890]