Теслярі робили мости 
На Дніпрі, і Дінці, і на тихому Збручі, 
І могли б мости бурю пронести,
Кленові, соснові, дубові негнучі.
 
Танки повзли і підвід ключі, 
Артилеристи везли «катюшу», 
І гули мости вдень і вночі, 
Як би сказати, за милу душу.
 
Тесля сидить на бережку, 
Курить махорку, думу гадає:
Як він звалить дубину важку 
Десь на Одері а чи на Дунаю.
 
За троє літ, як за довгий вік, 
Дорога кленова лежить за даллю.
Вчора генерал сказав: — Оце чоловік 
Дивись, нагородять іще й медаллю.
 
А потім війна на спад потече,—
Земля зажадає літнього грому,
І він сокиру візьме на плече 
І по своїх же мостах піде додому.
 
І нехай хто скаже, що він не воював, 
З ранку до ночі не тратив сили, 
Як із шістнадцяти рідних держав 
По його мостах народи ходили!