ХЛІБ І СЛОВО
 
У стінах храмів і колиб 
сіяв нам святково, 
як сонце, випечений хліб 
і виплекане слово.
 
І люблять люди з давнини, 
як сонце незагасне[1], 
і свій духмяний хліб ясний, 
і рідне слово красне.
 
Бо як запахне людям хліб, 
їм тихо дзвонить колос, 
і золотом сіяє сніп 
під жайворона голос.
 
І, мабуть, тому кожну мить 
бешкетнику-харцизі[2] 
їх слово батьківське звучить, 
як заповідь у книзі,
 
цей сплав чудесний, золотий 
з ядристих зерен літер:
«Не кидай хліба, він—святий, 
не кидай слів на вітер!»
 
 




[1] Незагасне — те, що не можна загасити.
[2] Харциз — розбійник, грабіжник.