* * ** * * 
 
Біля вуликів на землі 
Лежить собі дід мій і куня. 
І лазять бджоли по його чолі, 
Як по розтрісканім зрізі пня. 
 
І лазять бджоли по запалій щоці, 
І він лежить собі, як неживий. 
Очі його, немов чорні рубці, 
Зашиті сивою ниткою вій. 
 
Не ворухнеться його рука — 
Нехай беруть собі карий мед. 
Дідусь мій до смерті своєї звика, 
Як звикає до слави поет. 
 
1965