Андрієві Заливчому 
I
 
Де оспіваний задуманим поетом 
Сивий морок звис над сонним містом, — 
Кинуто Революційним Комітетом, 
Наче іскру в порох терориста. 
 
Наказ дано (коротко й суворо): 
Вдарити й розбити ворогів. 
Спало тихе місто і не знало — скоро 
Звідкись грізний гримне стріл. 
 
Над безлюдністю провулочків порожніх 
Білий ранок опалево плакав. 
 
Раптом — п-ббах! — і другий, третій стріл 
тривожний, 
Кулемет нервово зататакав... 
 
Легко так дісталась перша перемога; 
Ворога змішав безумно смілий напад. 
Панцирник здобуто... Ах, не йде підмога... 
І серця тривога стисла в чорних лапах. 
 
Затремтів напружено мотор. 
Мов приріс наган до пальців, 
Ох, уже стискає міцно коло ворог, 
Кулі чітко лучать в панцир. 
 
...А надвечір — все укрив туман. 
Сніг лягав (м'яко-м'яко танув...) 
На заціплений в руках наган, 
На червоночорну рану. 
 
II
 
Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки. 
Наче хвиля, защемить печаль, 
Жалобні Шопена звуки 
Розіллє, ридаючи, рояль. 
 
Душ блакить пекучо повна вщерть; 
Розгорілась, ятриться любов'ю: 
За життя розплата тільки кров'ю, 
Тільки смертю переможеш смерть. 
 
III
 
Гарячкове стукав, поспішав телеграф, 
Знову кинув іскру комітет: 
— Кров горить на наших прапорах, 
Наша кров. 
 
— Вперед!