* * * 
 
Дивлюсь на небо — сіре, однотонне, 
Як і життя в неволі, і мені 
Той сірий колір десь у глибині 
Душі лежить і каменем холоне. 
 
Тут сонце й те — лиш вигляне і тоне 
Мов у безодні. Хмари — крижані, 
А гори — мертві. Тут і навесні 
Усе безбарвне, зниділе і сонне. 
 
Ще й огорожа з дротом навкруги... 
Якої треба мужності й снаги, 
Щоб вижити в цій каторжній юдолі! 
 
Я десять кіл у пеклі перейшов, 
Але живу — і мрію про любов, 
Живу, хоч, може, й плачу мимоволі. 
 
1954—1988