Етап 
 
Вечірній Львів, і знічена колона, 
І конвоїри з псами — не втекти,— 
Діждалися товарного вагона 
І зникли в ньому, вирвані з глоти. 
 
В два яруси вмостилися квапливо — 
До грона гроно стрижених голів — 
І в забутті крізь дим локомотива 
Стривожено дивилися на Львів. 
 
Загув гудок — і рушили. Як тіні, 
Хиталися у рамочці вікна: 
Остання ніч на рідній Україні, 
А далі — невідома чужина. 
 
Зникали сили, тижні і вокзали, 
Ніхто не знав, куди нас завезуть,— 
Ми, як поліна в штабелі, лежали, 
На дні і ночі міряючи путь. 
 
Солона риба — їли чи не їли, 
Але нікому й крапельки води,— 
Немов кати, бездушні конвоїри 
Знущалися із нас — не доведи. 
 
По надцять раз на ніч, несамовиті, 
Лічили паші ребра залюбки,— 
Нема нічого тяжчого на світі 
За дерев'яні їхні молотки. 
 
Так цілий місяць, в голоді й печалі, 
Ми пропадали, биті задарма: 
Урал — Байкал — порт Ваніно, а далі 
Охотське море, далі — Колима. 
 
1950—1988