* * * 
 
Хтось за стінкою в камері тихо співа, 
Виливає свої затамовані болі, 
Та приглушена пісня в бездушній неволі, 
Як молитва, з душі добуває слова. 
 
І бринить у мені, як туга тятива, 
Його туга за волею — я мимоволі 
Чую в ній безталання і власної долі, 
Видно, всім у неволі так тужно бува. 
 
Він стривожив мене, наче крик побратима, 
Я крізь стінку ловлю його образ очима, 
Я і піснею й ним переповнений вщерть. 
 
Чути: кру!.. в чужині... заки море...— 
Аж плаче, 
Крає серце й мені... О незнаний співаче, 
У неволі та пісня — сильніша за смерть. 
 
1955—1988