* * * 
 
І дні, і літа пропливають поволі, 
Як хмари осінні — холодні, сумні,— 
Сухоти, як шашелі, точать в неволі 
Застуджені груди і душу мені. 
 
Мабуть, у снігах, за півсвіту від дому, 
Я стомлені очі навіки зімкну, 
Сховаю в могилі, не знаний нікому, 
І каторжну долю, і пісню гірку. 
 
Без волі та пісня не піде між люди, 
Та пісня під серцем у мене засне,— 
Ніхто не почує її — не осудить, 
Хоч, може, ніхто й не згадає мене. 
 
1954—1988