* * * 
 
Я без любові нидію і гину, 
Закинутий в холодну чужину, 
Мабуть, я в тому холоді й засну, 
Не відігрівши серця до загину. 
 
Я дотепер пізнав лише полинну 
Гримасу долі — каторгу страшну: 
Без просвітку і спочиву тягну 
Тягар життя, як воза в хуртовину. 
 
Літа, немов повалені хрести, 
Вростають в душу болем самоти — 
Я до землі згинаюся під ними. 
 
Але іду. Не падаю. Несу. 
В любові я сповідую красу — 
Вона мене до віку берегтиме. 
 
1954—1988