* * * 
 
Я жду чогось — якихось перемін, 
Хоч зміни обстановки чи погоди,— 
Моя душа підводиться з колін 
І тягнеться до рідної природи. 
 
Але нема ні вражень, ні думок, 
Я в порожнечу тягнуся рукою,— 
Застій життя, мов пліснявий ставок, 
Тхне мертвою задухою спокою. 
 
Я жду чогось — хоч давнього листа, 
Хоч вісточки — якоїсь переміни,— 
Перебираю по думки літа, 
А день за днем, як листя, обліта, 
В моїй душі так б'ється самота, 
Як билася у камері — об стіни! 
 
1958