* * * 
 
Як вутлий човен, кинутий у бурі, 
Я у неволі б'юся за життя, 
Шукаю в ньому точки опертя, 
Беззахисний, як пагонець на мурі. 
 
Четвертий рік, у немочі й зажурі, 
Не чуючи людського співчуття, 
Перепливаю річку небуття, 
Де видно тільки бескиди похмурі. 
 
І часто хвилі відчаю мене 
В безтямі б'ють об лоно кам'яне 
Тих бескидів — я корчуся від болю. 
 
Мабуть, уже й загинув би давно, 
Пішов би вутлим човником на дно, 
Якби на мить зневірився у волю. 
 
1952 — 1988