Життя 
 
Я пізнавав життя в полоні ностальгії, 
 
В тужбі за волею, у вогнищі сухот,— 
 
Як потопельник, плив із каменем на шиї, 
 
Тонув і виринав, заціплюючи рот. 
 
Минали дні й роки — 
я плив за течією, 
 
Дивився на красу й на обшир Колими, 
Я день і ніч тужив за рідною землею, 
Забутий усіма — і Богом, і людьми. 
 
Я подумки ішов у гори — вище й вище, 
Я молодість з-за гір душею визирав,— 
Моє життя було — як чорне попелище, 
Але мій дух, однак, у ньому не вмирав. 
 
Якщо здоровий дух — 
здоровим буде й тіло, 
 
Я гартував його в страшних концтаборах, 
Нічого, що життя на попіл перетліло,— 
Мій дух із попелу відроджувавсь, як птах. 
 
І хоч моє чоло — пооране, суворе, 
Хоч змучене лице, та погляд молодий,— 
Ще почуття в душі розбурхане, як море, 
Немовби я не знав ні горя, ні біди. 
 
Якби мене спитав хтось пещений і ситий, 
Чи варто жити так, як я — на Колимі, 
Я б відповів йому, 
що краще вік прожити 
 
На каторзі, ніж день — в духовному ярмі. 
 
Я жив не так, як він, що знав лиш насолоду 
И усе життя в страху догоджував усім, 
Немов бездушний черв, не чув страждань народу, 
Безрідний і чужий йому, як анонім. 
 
Ні, я не скнів — я жив, хоч часто в очі смерті 
Дивився й кров'ю в них плював у забутті,— 
Я пізнавав життя в бездушності одвертій, 
Але ніколи їй не кланявся в житті. 
 
1954—1988