* * * 
 
Неначе птах з ключами журавлів, 
Нежданий спогад з півночі прилинув, 
Торкнувсь мені до серця — й на хвилину 
Зашерхлий біль у ньому розбудив, 
 
І пасма гір в покровах снігових, 
І вартових, що ревно стерегли нас, 
І крик тужби, важкої, мов цеглина, 
В якій ще жар погаснути не встиг. 
 
Збудив усе той спогад — і, як птах, 
Десь коло серця крикнув мимоволі, 
Немов привіт з далекої неволі 
Приніс мені — й розтанув на очах. 
 
1956