Невольницька пісня 
 
Полинула пісня під звуки гітари — 
І пружно забилось у серці життя,— 
Я чую його непокірні удари, 
Що будять в неволі святі почуття. 
 
А пісня, мов чайка, і квилить, і плаче, 
Під стогони струн повідає мені 
Про те, як живі запорожці, неначе 
В могилі, лежать в підземеллі на дні. 
 
Схиляються верби, задивлені в воду, 
І йдуть козаки у визвольний похід,— 
Не пісня — а біль невмирущого роду, 
Що волі шукає навпомацки, вбрід. 
 
Я бачу в тій пісні і битви, і орди, 
Розвіяні прахом, і в'язнів з-за грат,— 
До самого серця доходять акорди 
Козацького маршу, що зве, як набат. 
 
У кожному звуці живе Україна — 
Високі могили й широкі степи, 
І мати, що мовчки стає на коліна, 
Неначе благає когось: заступи!.. 
 
А пісня, мов чайка, що квилить у полі, 
Витає над табором — скоро відбій,— 
Ще мить — і розійдуться в'язні поволі, 
Втираючи сльози в глибокій журбі. 
 
1953 — 1988