Ностальгія 
 
О хмарко грайлива 
Яка ти щаслива 
Що, маючи волю, 
У далеч пливеш,— 
Ти линеш, як мева, 
Сріблисто-рожева, 
Не чуєш ні болю, 
Ні туги — без меж. 
 
Колись неодмінно 
Мою Україну — 
Мою найсвятішу! — 
Ти стрінеш в путі; 
Побачиш, як мати 
Стоїть коло хати 
І слухає тишу 
В німій самоті. 
 
А я у неволі — 
Колимській юдолі — 
Караюся, наче 
У пеклі на дні,— 
Я мов на розп’ятті 
Пригадую матір 
І чую, як плаче 
Вона по мені. 
 
Я з розпачу млію 
І трачу надію, 
Що стрінуся з нею 
У ріднім краю, 
Та ревно молюся, 
Щоб рідна матуся 
Не чула й душею 
Про долю мою. 
 
О хмарко весела, 
Як будеш у села 
Нести над землею 
Жагу грозову — 
Скажи Україні, 
Що я на чужині 
Лиш матір'ю й Нею 
Живу. 
 
1952 — 1988