Повернення 
 
Як нещасний старець, у сухотницькій зморі, 
Збайдужілий до світу й свого майбуття, 
Я з неволі, немов з катастрофи на морі, 
Повернувся, уздрівши загробне життя. 
 
Я вже був примирився із вироком долі, 
З тим, що руки на грудях в неволі складу, 
Вже й ніколи не снив, що в родинному колі 
Рятівне забуття, як в нірвані, знайду. 
 
Може, лиш материнська любов і тривога, 
Біль її, що у серці хрестом кам'янів, 
Умолили, власкавили долю і Бога, 
Щоб на милість до мене змінили свій гнів. 
 
І звершилося їх милосердя: можливо, 
Я на те й не помер, щоб звершилось воно,— 
То нічого, що вже маловіри ні в диво, 
Ні у боже знамення не вірять давно. 
 
Я немовби воскрес, повернувшись додому 
(По-домашньому пахне березовий дим), 
Але трудно повірити навіть самому 
В те, що я повернувся з неволі — живим. 
 
1956—1988