Прощання 
 
Так довго ми пліч-о-пліч прожили, 
Караючись у каторжній сваволі, 
Що вже й до горя звикли мимоволі, 
Як до ярма — спаровані воли. 
 
З усім уже й змирилися самі, 
И збраталися: без дружби тут — 
могила,— 
Ця дружба нас єднала й боронила 
Від всяких лих та зла на Колимі. 
 
Ми, як брати, зріднилися — і ось 
Негадано (життя несповідиме) 
Прийшла пора прощатись, побратими, 
Що ж, сядемо гуртом — і простимось. 
 
Останній раз, хоч подумки, в гурті 
Помолимось за нашу Україну 
І чашу мук доп'ємо непоклінно, 
Як той, що був розп'ятий на хресті. 
 
Дарма, що можновладці нас, немов 
Па каїрському базарі, розлучають,— 
Ми простимося мужньо, без одчаю, 
Як прийнято в неволі: — Будь здоров! 
 
Ніхто нас тут не вирядить у путь, 
Не скаже нам: «Щасливої дороги!» — 
На волю — й то во ім'я остороги 
Нас під конвоєм, мабуть, поведуть. 
 
1955—1988