Різдво 
 
Стемніло — скінчилася денна робота, 
Вже й світло на табір упало, як шок. 
Я на ніч в барак, мов у рот кашалота, 
Як завжди, з глотою розводу прийшов. 
 
Стою коло печі, наставивши руки, 
 
А піч лиш димить — ні вогню, ні тепла, 
 
І нічим обмити їдкої пилюки, 
 
Що в шахті всі фібри забила дотла. 
 
Сяк-так сполоскав їх у пригорщі снігу, 
Утерся й, одбувши вечерю, приліг, 
Аби вже нарешті про денну кормигу 
Забути — й заснути, не чуючи ніг. 
 
— Сьогодні ж Різдво,— хтось зітхнув 
мимоволі. 
 
— Різдво,— донеслося, немов з-під землі. 
Те слово із серця звалилося — й долі 
Упало, розбившись на болі й жалі. 
 
І рухнули спомини — важко, мов скелі, 
Засипали в серці різдвяне тепло, 
Що, наче даремне волання в пустелі, 
До самого ранку нестерпно пекло. 
 
1964—1988