Синиця 
 
Ще тільки сіріє, а рання синиця, 
Присівши на грати, вже будить мене,— 
Аж дивно: чого їй так рано не спиться, 
Коли ще надворі й вітрець не війне. 
 
Як дома, бувало, схопився спросоння, 
Два кроки — і вже притаївсь у вікні: 
Ні сну, ні синиці — лише підвіконня 
І грати, що світ заступили мені. 
 
На сході світає — і хмари барвисті 
Зливаються в гаму далеких суцвіть, 
А тут за вікном — загорода й на вишці 
Нічний вартовий з автоматом стоїть. 
 
Можливо, мені та синиця приснилась? 
Так стукає серце — надворі ж весна... 
Незчувся, як сльози з очей покотились,— 
І я відвернувсь од вікна. 
 
1952 — 1989