Вербовий цвіт 
 
1 
 
Недавно ти була ще молодою, 
А вже стоїш похилена й сумна, 
Як та верба, 
що гнеться над водою 
І срібним цвітом віття запина. 
 
Стоїш — і сльози капають у воду, 
І боляче тремтять твої уста... 
Чогось і вітер жалібно заводить, 
І крик гусей із цвітом обліта. 
 
Далеко все: 
і молодість, і муки, 
Тяжкі етапи, голод, Колима,— 
Нема уже ні чорної розпуки, 
Ані жаданих радощів нема. 
 
Усе, як цвіт, осипалось безслідно 
І час його давно позамітав... 
Чого ж ти так стривожено поблідла? 
Дивись: то гуси падають на став. 
 
2 
 
Піди й хоч трішечки засни, 
Приспи настирливі гризоти, 
Ачей же їх перебороти 
Ніхто не зможе й до труни. 
 
Ти спала в клопотах з лиця: 
То хліб, то ліки, то оплати,— 
Усі митарства перейшла ти, 
А злидні мучать без кінця. 
 
То через мене ти, мабуть, 
Ті муки зносиш безневинно,— 
Мої сухоти в домовину 
Обох нас, мабуть, покладуть. 
 
А тиша тягнеться, як нить. 
Вже перша ночі продзвеніла. 
Твоя усмішка омертвіла, 
Як гляну — душу кам'янить. 
 
Піди й забудься хоч у сні, 
Покинь ту каторжну роботу,— 
Вона зведе тебе достоту 
Так, як колись на чужині. 
 
Побережи своє життя,— 
Ти чуєш? — третя пролунала! 
А ти й на мить ще не здрімала, 
Припавши мовчки до шиття. 
 
3 
 
Ми йшли в поля доріжкою вузькою. 
Вечірній вітер бігав по вівсі. 
Краса благословенного спокою 
Зійшла на нас в усій своїй красі. 
 
За кроком крок — навпотемки у полі. 
Стелилася і тиша, і спориш. 
Я чув, як ти від щастя мимоволі, 
Немов струна від дотику, тремтиш. 
 
Вже ніч на небі вишила узори, 
Здавалось, час, як паводок, тече, 
А ти ішла й, шукаючи опори, 
Довірливо спиралась на плече. 
 
Щось незбагненне душі огортало, 
Ми чули тільки музику вівса, 
Ми йшли — немов здавались на поталу. 
Сіяли зорі. Падала роса. 
 
4 
 
Утихомирились печалі, 
Вляглися в серці сум'яття, 
І спокій — човен на причалі — 
Колише нинішнє життя. 
 
Вже далеч, променем залиту, 
Ти вільно можеш обійти, 
Не заступають круговиду 
Колимські сопки і дроти. 
 
По рідній вулиці музично 
Стукочуть гострі каблучки,— 
Ідеш, притиснувши незвично 
Тепло сповитої дочки. 
 
Ідеш, задумана і сива, 
Контрастом — первістка мала,— 
Мабуть, тому ти і щаслива, 
Що з нею молодість знайшла. 
 
1969—1989