Гарячий день втопивсь в нічній прозорій 
млі. 
Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня — 
І знав, що все це — в тьму, 
в майбутнє цій землі. 
В неславу й забуття... 
А ніч — лунка безодня — 
Дзвеніла зорями... І сторінки по одній 
Ще мерехтять в очах. — І на нічнім теплі 
Ти полетів у даль, туди, де вже світлів 
Похмурий небосхил зорею передодня. 
 
А хутір в сяєві — казкові лаштунки, 
Мов дивний Чигирин, 
де сплять гетьманські залі, 
Де ти вигадуєш, бадьорий і стрункий, 
Залізний стиль нових універсалів... 
 
Прокинувсь. І перо виводить ядом спраги: 
 «Народе без чуття, без чести, без поваги». 
 
25.9.25