Ждали всі зеленого розмаю, 
Леготу плодючого тепла, 
Ти ж дихнув, смертельно-білий маю, 
І земля снігами загула.
 
Мерзне квіття дитячо невинне. 
Заклякають соки в деревах. 
Ярий гін крижана смерть прилине, 
Все скує смертельно-білий жах. 
 
Заридає поминальним співом, 
Спеленає в похоронний сніг, 
І весна — земна пречиста діва — 
Нежива у сніговій труні. 
 
Та крізь хугу вдарить меч небесний 
І над срібно-смертним сном весни 
Голос кари загримить — «воскресни!» 
Всім немилосердям вишини.