ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БАРАБАШ 
Стали ляхи дуже налягати на козаків. Прийшло їх у Запорожжя по два ляхи на одного козака. Та козаки слали до короля листи, що "такі нам збитки роблять, що не можна ніяк прожити". 
Так король і дав їм права, а Барабаш-гетьман сховав та нікому не показав. От ляхи козаками й орудують. А Хмельницький був при Барабашеві за писаря в Чигирині, сам у Суботові сидів, а туди їздив на писарство. 
От як родилась у Хмельницького дитина, то він кумом узяв гетьмана. Як же впоїв гетьмана добре, тоді вийняв у нього з кишені хустку і перстень з руки зняв та й посилає до Чигирина свого джуру: 
- Два коня бери та біжи в Чигирин по права. Приїздить той джура до гетьманши: 
- Пані! Заїлись із гетьманом пани, порубають його, так дайте тії права, що од короля. 
- Отам же, - каже, - вони в стайні під ворітьми в глухім кінці, - де п'ятка, - у коробочку в землі. 
- Он куме! - каже, - куме! Була в мене хустка в кишені, а тепер нема. Був у мене перстень щирозлотний на руці, а тепер нема! 
- То, - каже, - мій хлопець роздягав тебе, як клав у ліжко, то повиймав. 
А сам усе позирає у вікно. Коли ж гляне гетьман, аж хлопець ловів у стайню коня такого, що тільки ха-ха-ха-ха! Тоді вже й постеріг, що Хмельницький посилав по права. 
- Ой Хмелю, - каже, - Хмелику! 
Вчинив єси ясу. 
І поміж панами велику трусу. 
Лучче було б тобі брать сукно не міряючи, 
А гроші не лічачи, 
Лучче було б тобі з панами добре проживати, 
Аніж тепер по лугах потирати, 
Комарів, як ведмедів, годувати! Гетьман же йде додому, а вони з хлопцем коней сідлають та їдуть у Січ. Приїхали, вдарили в котли. Зібрались козаки. Він вичитав один указ - не слухають, та вже як третій прочитав - тоді всі й стали на баталію.