(вірш-пародія на "білі" теми)
Звук віхоли над вухом
Мов плюмбум. Тут і там
Кружляють білі мухи
Над полем білих плям.
Заплутаний думками
За іншого не гірш,
Я білими нитками
Зшиваю білий вірш.

Від сажі в білім світі
Зітхаю: “Се ля ві...”
Гуде, буянить вітер
В натхненній голові.
І, ніби Локк над біллем,
У хащі лісовій
Сидять ворони білі
І світ фарбують свій.

В кибалці, з теплим станом,
Від ніжного “Ля-мур-р-р...”
Десь біла жінка тане
В обіймах білих мух.
А юне покоління 
Доводить між мурен
Поволі (не без ліні)
Глибини теорем.

Десь від гарячки жару
Над простором полів
Пливуть кудись мажари
Між білих ковилів.
Тут білий дід, на ласку,
Присівши, з кондачка,
Розпочинає казку
Про білого бичка...
2000