Пливе-стікає вільно час поміж рядки,
В застиглий час очікувань впадає,
Стоять, чекаючи мене, старі батьки
І на дорозі сина виглядають.

Я бачу вогник, що завжди мені світив,
А також відблиск в посмішці щербатій
Надії світла із безодні доброти
Ясних очей усміхненого батька.

Колись і я отримав, так як і всі ми
У чисті руки, дивлячись у вічі,
Сувої, рясно злиті кров’ю і слізьми,
Де голос крові вписаний навічно.

Я їх прийняв, відшкрябав бруд, відклав “якби”
Й пішов між інших, скинувши окови,
З беззастережністю довіри до глибин —
Це голос Бога, совісті і крові.

Дорога стелиться в невиразній імлі
Іду, спішу на поклик загадковий
Зробити щось величне для землі,
Де я живу, де чую голос крові.

Нелегкий шлях через такий дрімучий ліс,
Та значно важче на бетонних нардах
Пройти, не повзаючи, між стількох коліс
І повз апломб, закладений в ломбардах.

Ножі чубів кремезних тіней, мов різці
Камінних брил, стоять за мною в зелен-гаї,
І сиві ангели в туманному кільці
Вночі і вдень мене оберігають.

Сувої ті несу вперед. З глибин віків
Їх не змінити, не перекувати.
Шляхетну суть з рук доброти моїх Батьків
Передаю нащадкам лінькуватим...
2000