ГОЛОС КРОВИ
Моїм батькам Ганні Дмитрівні та Олексію Самійловичу

Пливе-стікає вільно час поміж рядки, 
В застиглий час очікувань впадає, 
Стоять, чекаючи мене, старі батьки 
І на дорозі сина виглядають. 
 
Я бачу вогник, що завжди мені світив, 
І тихі сльози в усмішці з нестатку, 
Я бачу квіти десь в безодні самоти 
Ясних очей усміхненого тата. 
 
А поряд — мати. Це своє тепло вона 
В мені заклала й мудрості устої. 
В тьмі тем віків тримати буде сивина 
Її лілею простоти святої... 
 
Колись і я отримав, так як і всі ми 
У чисті руки, дивлячись у вічі, 
Сувої, рясно злиті кров’ю і слізьми, 
Де голос крови вписаний навічно. 
 
Я їх прийняв, відшкрябав бруд, відклав “якби” 
Й пішов між інших, скинувши окови, 
З беззастережністю довіри до глибин  
Моїх Батьків святої совісти і крови. 
 
Дорога стелиться в невиразній імлі 
І тихо зве в тумани загадкові 
Полити квіти, непомітні на землі, 
Де я живу, де чую голос крови. 
 
Нелегкий шлях через такий дрімучий ліс, 
Та значно важче на бетонних нардах 
Пройти, не повзаючи, між стількох коліс 
І повз апломб, закладений в ломбардах. 
 
Ножі чубів кремезних тіней, мов різці 
Камінних брил, стоять за мною в зелен-гаї, 
І сиві ангели в туманному кільці 
Вночі і вдень мене оберігають. 
 
Сувої ті несу вперед. З глибин віків 
Їх не змінити, не перекувати. 
Шляхетну суть з відкритих рук моїх Батьків 
Вручити маю діткам лінькуватим...
2000