Незворушний торшер в пів-напруги світив економно 
І щеміло з глибин (десь під серцем нерідко щемить), 
І мелодія в тиші між інших блукала так скромно,
І просила вона: “Почекай, зупинися на мить. 
 
Зупинись, озирнись, я скажу тобі щось надважливе, 
Ти мене обери, хоч бувають стрункіші лади, 
Ти послухай мене, хоча зовні я трохи тужлива, 
Я тебе проведу, де ніхто ще з людей не ходив. 
 
Я тобі покажу те, що зовні, і те, що насподі, 
Що незримим є для заклопотаної голови, 
Я — насправді це ти, я — одна із примхливих мелодій, 
Ти прозрій хоч на мить і мене, невловиму, влови. 
 
А не вловиш коли, то нічого вже тут не попишеш,  
Як нерідко бува просто так, ні з чиєї вини, 
Чисті звуки усі витікають з неквапної тиші 
І впадають у тишу, якщо не почуті вони...” 
2002