Десь, займаючи якийсь простір,
В простоті, де все не так просто,
Поміж рифів, мов ножі, гострих,
В самоті на мить приліг острів.

Майже скрізь на нім лежить гравій
І практично не ростуть трави,
Не прижилися чомусь пальми,
Не працюють вже давно гальма.

Зрідка чайка з вишини квилить,
Напливають кожну мить хвилі
Та летять на кам’яні скелі,
І наввипередки слід стелять.

Тільки в центрі — озерце-рана,
Там живе хранитель слів — равлик,
Він випліскує слова-клопіт —
Намагається знайти спокій.

Мерехтять вгорі над ним зорі,
Острів схований від всіх взорів.
Як потрапити туди прямо,
Знає шлях лише одна дама...
2000