Пригадую, мов сон, буденно й скромно 
Старий тролейбус плентався колись
І раптом під незвичний хрускіт скроні,
Два погляди на мить пересіклись.

Очей жіночих необранки долі
Безодня прикувала погляд мій
І я дивився, мов на змія кролик,
Рухнутись пробував і голос чув “Не смій”...

Дим розуму в площинах інших  вився
І розверзались вічності мости,
А я в безодню тих очей дивився,
Німий не змога погляд відвести.

Я силкувався крізь тумани Лети
Крихкий навести в пам’яті місток,
І звуки голосу долинули здалека
У тихому питанні: “Ваш квиток?..” 
1999