Двоногий, упевнений в собі, постій, прочини вікно:
Нажива гордині для тебе вготована вже давно
В ріці ідіотів, куди випадково забрів і я…
Тобі, кандидат на вершин узяття, цей слабкий маяк.

Там не допоможе ні зміна діодів, ні яд, ні йод,
Тільки шум звідусіль: і-ді-от…

Знак STOP на дорозі. Послухай, спинися, не лізь в ріку,
Увагу зверни на зелений та хитрий картоплі кущ, -
Помірно у жертву себе віддає для людей-нахаб,
Росте собі бульба й сміється з людського гріха: "Ха-ха!"

Облиш бородатим змогти і звершити, що ти не зміг,
І гадати над тим, що є сміх…

Зламалось у вирі з початку шляху не одне весло
І стало чомусь мені часом здаватись, що я – число.
Сказати боюся комусь цю мою новину сумну,
Тому, що число невелике й незнатне — нуль…

Лежу, ніби сом, і ковтаю намул забуття й дилем.
О-о, як соромно бути нулем…

Чимдалі — все глибша, стрімкіша і ширша ріка стає,
А з приводу тих, хто ж бо винен у всьому, підозра є:
Відлуння неслось, коли вдарив фантом у гучний тамтам —
Будь певен, що досі шукали не тих, не таке, не там…

О, равлику юний, ні в чому людей більше не вини —
Це все "мінус" і "плюс"… Все вони…

А я, вже пірнувши в ріку ідіотів, крізь вир плотви
Кудись допливу — до хвоста, а чи, може, до голови
У пошуках того, а може — тієї, хто ЗНАЄ те,
Для мене — важливе, для інших, можливо, таке просте…

Мене, ідіота, цікавить: людина — вона таки
Цар природи?.. Чи все навпаки?..
2001
Бачив я колись океан із мрій, що не для очей...
Під неквапний плин первозданних хвиль там туман тече.
Кожна мрія там є одна з краплин, є лише відміткою,
Кожному — своя, але марю я росяною квіткою...

Може це колись мине, 
		бо куди я тільки не 
				відсилав листи —
Все даремно — не знайти, 
		та про квітку росяну 
				може знаєш ти?..
Може зникне пелена, 
		може квітка росяна — 
				це якась мана,
Не побачиш з кондачка, 
		не потримаєш в руках, 
				а вона...  ТАКА!..

Бачив я колись: росяні квітки не ростуть в садах,
А ростуть з ридань, коли страх і біль розсувають дах,
Переходить страх в непотрібний прах, ну а прах — в утиль,
І тоді на мить в океані мрій наступає штиль...

Що є воля — знаєш сам, 
		і плювали небеса — 
				проти ти, чи за,
Але марно не хвались, 
		хоч за зайчика колись 
				ти сказав: “Банзай!”...
Знай, життя не тут, а там, 
		і подякуй всім катам 
				за прозрінь фонтан,
Знай, що істина проста
		 і її докаже птах 
				десь в очеретах...

Квітку росяну, десь колись і я ніс комусь з людей,
О, прекрасна мить, коли квітка ця вироста з грудей...
Спалах, щем і... все... Слабко чую, як десь сурмить труба...
Квітонько моя... Перше із бажань... Я молю — пробач...

Ти, що знаєш квіти ті, 
		ти мені про них в листі 
				розкажи скоріш,
Та пелюсток не чіпай, 
		пропадеш, немов Чапай, 
				втонеш ні за гріш...
Не заходь за самий край, 
		з василісками не грай — 
				це тобі не рай...
Пам’ятай завжди про грань, 
		але серце не порань, 
				приз на двох — тарань-
							ка...
2001