З напівреальних снів, від радості чи горя,
В якийсь один із днів, в якусь одну з годин
В корабликах своїх виходим з моря в море
Ілюзій, чи гордині... всі рівні, як один.

Хто не стерпів удар в пах совісті солдата,
Довічно волоче тягар пробоїн дна,
Ще інші взяли курс будь-що себе продати —
І купка мідяків є красна їм ціна.

Минемо вдалині ми сонми ліктів здібних,
Де в курнику за склом зачинених дверей
Пухких індиків клан клює собі подібних
І топче небуття колег... або курей.

Повільно далі ті відходять зліва й справа,
Хто розум за бортом залишив, далебі,
Та вибратись не зміг з-під гребня хвилі слави
З причесаним хвостом поскубаних чубів.

А далі вже життя між тих, хто все ж зостався,
Вставляє крапки всім на прописи потреб  
Та в трюм розкішних трун спускає тих, хто здався,
І їхні дзеркала вкриває чорний креп...

Змикають хвилі плин над головами сили,
Що в непокорі йшли... А тихий прес-реліз
Зростає в крик: ”Це ж ми... самі його топили”
І краплі суму з рік впадають в море сліз.

Що далі? Голос риб й гугняві гонги знаті, 
Що прагнуть кожен час подумати за нас...
Це страшно, як кричить надія в тиші ватній
Й надсадні крики душ приходять в резонанс...

Вслухаюся крізь шум і чую з кожним сажнем,
Як тьохкає в надрив десь новий нервів трос,
Де все ж пливуть вони, для сажі недосяжні...
Одні з небагатьох... Де небо й альбатрос... 

Дай, Боже, і мені пройти тини і граблі,
Аби натхненний Дар не скнів і не тьмянів,
Щоб до людських сердець доплив слабкий кораблик
Ще в відліку земних моїх років чи днів,

Щоб не тупів кинджал від жал крізь меду соти,
Щоб в Істини ріку поглянути здаля,
З’єднати суть глибин і духу всі висоти,
Щоб вище і вперед вів НАШ Чумацький Шлях...
2000