Повій, вітре, на Вкраїну, 
Де покинув я дівчину, 
Де покинув чорні очі... 
Повій, вітре, з полуночі!..
 
Між ярами там долина, 
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька — дівчинонька...
 
Повій, вітре, до схід сонця, 
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
 Постіль біла, дівча мила.
 
Зупинися нишком-тишком 
Над рум'яним, білим личком;
Над тим личком зупинися, 
Чи спить мила — подивися.
 
Як спить мила, не збудилась, 
Ти нагадай, з ким любилась, 
З ким любилась і кохалась 
І кохати присягалась...
 
Як заб'ється їй серденько, 
Як дівча зітхне тяженько, 
Як заплачуть чорні очі, 
Вертай, вітре, к полуночі!..
 
А як мене позабула 
Та нелюба пригорнула,
То розвійся край долини, 
Не вертайся з України!..
 
Вітер віє, вітер віє, 
Серце тужить, серце мліє,
 Вітер віє, не вертає, 
Серце з жалю завмирає.
1856