Вже не осінь. І ще не зима...
Знов, докупи згорнувши лаштунки,
не зазнавши твоїх поцілунків,
мертвим руслом бреду я одна.

Підганя мене пам'ять шалена.
Десь позаду залишивши страх,
на цибатих, незграбних ногах
тягнусь я крізь війну, навіжена.

Згарищ трупних долаючи дим,
забуваю, як ніжністю зранив,
як підступно, пекельно тиранив,
закидаючи плетиво з рим.

Пересохлий мій рот прокляне
все, що марилось перед світанком...
Оповитий весільним серпанком,
кепський шолом вінчає мене.

Меч химерний стискає рука,
волочу в другій скарб я свій грішний...
Лиш тебе, мій солодко-невтішний,
Грета вже не шука. Не шука...