На рамах 
вікон
розп’ято 
листопад. 
Стали смальтами 
вистиглі сльози.
Бродить сліпо
істина винна 
у череві 
катакомб.
Єдина моя 
відрада – 
схоластика 
пізньоосіння,
виходу
з лабіринту
майже трагічний 
апломб.
Нелегка 
пора
прощання,
дорога покутна
в камінних 
хрестах.
Еринія, 
помста 
прозріння 
дошкульна, 
де біль 
і пустка 
в моїх очах...
Пророчо і
так приречено
пам’ять заносить 
листям. 
Тяжить 
печать 
на вустах.
Дощ 
грабарем
підхмеленим
ховає неспішно
пил давніх
слідів...
У круговерти 
крови, 
червонім танку
Матісса,
три кроки
вліво –
до смерти. 
Три кроки 
вправо –  
до снів...