На картині – 
вечір сходить в морок.
У плащах крадуться німо тіні.
Імпозантний звідник-гондольєр,
в поясі червонім, хвацькім,
за передоплату, як Харон,
кавалерів, ласих на утіхи,
приволік попід веселий дім.
І, принадно звісившись з балкону,
набивають собі ціну 
куртизанки,
обіцяючи з Гоморрою 
Содом...
В лектиці блудить 
вельможна пара.
Пан розшитий
у носатій масці,
марцьовим зманіженим котом 
поправля троянду на корсажі
у графині із розпусними очима,
що за віялом хова 
обличчя млосне, мушки,
сифиліс і чортову нудьгу...
Мерехтять, 
як в ліхтарі китайськім,
бакен, міст, вода чорно-зелена, 
хусточка мережaна, зім’ята
в приступі неясного
жалю...
Краплі із цикутою  
в флаконі,
і записка у вузькій долоні, 
і з дукатами потерта калита.
Ще болонка – 
мавпочка сумна
з брязкальцем смішним 
на тонкій лапці...
І чиясь правиця неправа,
що вбива у фалди оксамиту
бистрим вироком означений
стилет...

Дивно, звідки я це знаю – 
як відгонить хвиля у каналі,
стогнуть як в човнах 
старі ключиці
і тремтить зі звісткою 
рука...