Атлантида.

Ти - дика флора, все безглуздя часу 
кидаю я до твоїх ніг. 
Якби я тільки міг, 
відразу,
я сотворив би світ твого екстазу:
як острів у воротах Гібралтару;
як невідомий материк
у павутині рік;
як чару,
додатком, в обрис ніжок твоїх пару
берегових, приємних оку ліній,
по оба боки від води,
в якій і я, 
і ти 
цей синій
купали б обрій,

що новітній Пліній
опише безумовно цікавіше -
пізніше,
в хвилі твого ревносного гніву.

 2002 р.