Київ з лівого берега 

Вiтай, замрiяний, золотоглавий 
На синiх горах... Загадався, спить, 
I не тобi, молодшому, горить 
Червлених наших днiв ясна заграва. 


Давно в минулiм днi твоєї слави, 
I плаче дзвонiв стоголоса мiдь, 
Що вже не вернеться щаслива мить 
Твого буяння, цвiту i держави. 


Але, мандрiвче, тут на пiсках стань, 
Глянь на химери барокових бань, 
На Шеделя бiлоколонне диво: 


Живе життя, i силу ще таїть 
Оця гора зелена i дрiмлива, 
Ця золотом цвяхована блакить. 

З циклу "Київ" 
1923