Саломея 

П. Филиповичу 

Там левантiйський мiсяць дiє чари 
I колихає в серцi теплу кров, 
Там диким цвiтом процвiла любов, 
I все в кровi — шоломи i тiари. 

А з водозбору вiщуванням кари 
Гримлять громи нестриманих промов... 
Йоканаан!.. Не ясний шум дiбров, — 
В його словах пустиня i пожари. 

I Саломея!.. Ще дитя (дитя!), 
А п'є страшне, отруєне пиття 
I тiльки меч i помсту накликає. 

Душе моя! Тiкай на корабель, 
Пливи туди, де серед бiлих скель 
Струнка, мов промiнь, чиста Навсiкая. 

З циклу " Образи i вiки" 
18.06. 1922