NEVERMORE *
 

О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні

До вирію дрозди летіли напівсонні,

А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,

Журилися вітрів фаготи унісонні.

 

Ми з нею вдвох ішли по стежці польовій,

Волосся і думки тріпав нам вітровій,

І раптом, глянувши на мене із-під вій:

«Скажи мені, який був день найкраший твій?»

 

Спиталася вона. Я тільки посміхнувся

Й устами вдячними побожно приторкнувся

До білої руки, а серце стало нить.

 

Ах, ніжні первістки лілей благоуханних,

Як запах ваш п'янить, як солодко бринить

Несміливе «люблю» уперше з уст коханих!

 

* Ніколи більше (англ.).