* * *
Позаяк запитання: "досить?" - з боку жінки, 
з питанням статі вийшли до межі, де досвід
вже не давав порад, оскільки далі "стінки"
всіх відповідей - "це вагітність" - не ступали
ні Кант, ні інші, - дивлюсь у вікно. Це привід
забутися на мить. 
                              В Монако знову ралі.
Боліди Формули серед дощу всіляко
штовхаються, вишукуючи простір "далі"
від ближнього свого. І від розкішних вулиць
несеться їм услід "Чи досить?" - зручно,
наприклад, і волого, і приємно... 
		              З вилиць
моя рука, долонею угору, лине
до неї крізь тисячолітнє "непорочно", 
бо "Досить?" - супровід до дії, що не вплине
а ні на хід подій, а ні на звичні мрії...

Вікно зачинене, і скло його невинне,

яким було воно до Казанови, світло 
тече крізь нього без спотворення. "Так близько" -
відповідаю жінці, - "дивовижно, видно
ви справді створені для відпочинку глузду." 
Рука опущена уже достатньо низько
і лінії життя відповідають змісту
її м'яких, простих пояснень, відповідно 
і я жадаю мовити приємне - місту. 

"Ілюзія, що перевершує реальність, 
вже не ілюзія, - подібність, швидше, віршу,
гармонії римованих подробиць." - "Дійсність" -
вона всміхається з весняним ароматом,
з яким, за звичай, спокушає місто душу
так близько мрії, що і "досить?" забагато. 

Аж надто Формула затята. Вітер множить
на склі з краплин свого писання обсяг. Задум
псують властивості вікна, - краплини тануть
без сліду, безупинно, безпорадно. Вітру, 
утім, залишені боліди. Ці не стануть,
увігнані в стіну, зникати десь, бо Flame 
такий ж мотив сухого, врешті-решт. На світлу
усмішку дами раптом сходить відблиск саме
того, що бачу тільки я, - й вона відводить
свій погляд , знаючи - її видіння тане, 
в моїх очах  вона вже частка павутини,
що оповила бідний світ. Її провина -
ілюзія належності та мої рими,
закладені відтак і в електронні рої,
саме буття її. Завжди твоя Єдина,
кібернетична Пенелопа, що героя 
чекатиме, щоправда, тут, в Монако. Шкода,
якщо не виникла із нею й нова Троя...

Вона говорить. Якось дивно, і не сміло 
приходять звуки, сенс, - тут все інтуїтивно -
у склі "вікна" мигтять картинки, запізніло
здогадуюсь - це не вікно. "Стіна, мій любий.
Досить?"