Плакав дощ над тiлом мiста,
Сiрi сльози лив.
Й стало серцю в грудях тiсно
Вiд нiчних молитв.

I мене, як тiнь, накрили
Хижi птахи слiв,
Я їм гладив чорнi крила,
Й римами молив.

Я благав їх долетiти
Крiзь зелену нiч
До країв, де вiршi-дiти
Починають рiч.

I радiв до слiз вiд того,
Що живу один
Там, де ясно чути бога
Темної води.

Вiн спiває пiсню суму
Посеред болiт,
I над ним спиняють думи
Лагiдний полiт.

Й хилить мiсяць гострi роги
На далекий схiд,
Звiдки краденi дороги
Повертають хiд.

Щоб по ним моя тривога
Не змогла дiйти
До засмученого бога
Темної Води.

Вiн живе на днi надiї,
В самiм серцi снiв,
Де готуються подiї – 
Тихi i сумнi.

Де кiнчаються розмови
Про пусте життя,
I збираються для змови
Гострi почуття.

Там – у мiсячному сяйвi,
З болем у крилi,
Тi слова, що будуть зайвi
Вранцi на землi.

Бо стає до звону тихо
Й близько до бiди,
Як з води виходить Лихо
Темної Води…

2002