Ніжності
 
О, перших ніжностей несміливі хвилини!
Люблю, як бореться довіри почуття
З незбагнутим. Відтак вже інші йдуть години,
Що, мов важкі стовпи, вгрузають у життя.

Це — дивні пахощі, летючий дотик крові,
Це — бережка рука, це — усміх, блиск очей...
Спокуси іскрами вже грать вони готові
I огняні снопи шпурлять в пожар ночей...

Та все ж вони — як сон, бо їх у грі нам дано.
Це — безнамірне щось, поплутане й чуйне,
Мов трепет дерева під весновій, що рано
Пограється з гіллям, потрощить і помне.