ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ

Ця брама – ахіллесова п’ята.
Дарма пильнує з веж шляхи сторожа.
Бо вже не з нами, браття, ласка божа.
Загасла сонця свічка золота.
Пітьма суха й густа, мов очерет,
Тріщить, коли несемо смолоскипи.
Вже не пророчать смерть хвости комет,
Але мовчать жерці і ворожбити.
Наш ворог щез за обрієм ганьби,
Неначе пес зализуючи рани.
Та голос переможної труби
Врочисто не сурмитиме над нами.

Нема коня.
Він мав стояти там,
В покинутому таборі ворожім,
Обшитий міддю,
Із нутром порожнім,
Звідкіль лиш шепіт тихий доліта.
Він снився нам колись поміж боїв,
Іржав і шкірив дерев’яні зуби.
Він скарбом був, дарунком для богів.
П’янким вином і квіткою для любих.
Нема коня.
Навіщо ж ми тоді
Складали жертви до підніжжя храму?
Навіщо відчинили нашу браму,
Змагалися до моря у ході?

Старенький лірник, що торочить він?
Він мимрить тихо й плаче, мов би з горя,
Що в наших душах спить троянський кінь,
А ми його шукаєм біля моря...