Вогняного напни плаща —
І опівніч лети на Хрещатик!
Вже й не жінка — сама душа
Між худеньких ключиць і лопаток.
Крізь жаскі прохідні двори,
Сміттєзвалища, теми невгризні —
Ну давай! ну чаклуй! ну твори! —
В місті, сповненім соцреалізму...
Проти місяця слово сій
На дахи, на асфальти — притьмом!
На бетонній мапі оцій
Ти — остання вціліла відьма.
За тобою, збиваючись з ніг
(Як не є, а гірше не буде!),
Може, йде, може, дощ, може, сніг,
Може, все-таки чорний пудель...
Чортів полумінь тіло тобі,
Як бляшанку, до дзвону виїв...
...Треті півні!
Дзиґарний бій!!!
	І — під землю щезає
		Київ...