ПОЕМА ПРО ВІТРИНИ

Скляні очі кам'яниць, 
над ними чола балконів, 
рійний, стрійний танець 
світла красок, тонів. 

О місто, місто, місто – 
гігантний заліза та бетону тин. 
О місто, місто, місто – 
задимлене в неба блакить 

 алмазними зіницями вітрин. 

Очі скляні кам'яниць, 
над ними шильди, фасади, 
мінливий реклам танець 
пестить трійлом принади. 

О місто, місто, місто – 
гігантний заліза та бетону тин. 
О місто, місто, місто, 
розбавлене рельєфами вітрин. 

Отак глядіти в ваші прозорі шиби. 
О прямовисні озера закляті: 
чи се плюскотять срібні риби, 
з місячного сяйва натяті?.. 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

Так добре глядіти в ваші безплямні 
шиби. 
О скорбе, перерізана площиною 
вітрини, 
в дощі рефлексів розцвіли казок 
гриби, 
шоколадові дрібні мелюзини… 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

По тисячкрать пристрасні очі 
водять по вас трус, 
та ви хіхочетесь рожевими 
лампами. 
По тисячкрать вдаряєте цілунками 
спокус 
мерехтливі, в блиску злив 
спокусливі плями. 
В жоржети, шовки, брокати, 
крепдешини 
убрані цвітів кльомби, 
вічно всміхнені дерев'яні 
манекени, 
квадрати, прямокути, ромбоїди, 
ромби. 

Очі скляні кам'яниць, 
рельєфи, шильди, фасади, 
блідий місяць-каганець, 
ярких ліхтарів громади. 

О місто, місто, місто – 
гігантний заліза та бетону тин. 
О місто, місто, місто, 
Кричи квадратами вітрин. 

Кам'яниць скляні очі, 
сном зашуміли будуари, 
виллялись темні тіні ночі 
на сквери, парки, тротуари. 
О місто, не треба лякатись 

її конклюзій. 

О місто, тебе прощають на добраніч 

вітрини брязком жалюзій