Дев'ята симфонія 
(Монолог) 

Вогню, вогню! — Надлюдської любови! 
Хай кров кипить у грудях молодих! 
Беру тебе, о, світе мій терновий, 
В обійми соняшні! 
Як теплий птах 
І птах вогненний, облітаю серцем 
По всіх світах, — над людом простягаю 
Безмежні крила. — Хай приходять всі 
Під їх покрови. — Як не знайдуть раю, 
То знайдуть пекло молодих обіймів, 
Вселюдських, сильних, що під ними злоба 
Згорить на попіл, — і звіряче серце, 
Що зубом клацає та смокче кров 
Свойого брата, — упаде й не встане; 
Не встане, ні, й ніколи не воскресне, 
Як не воскресне той, хто упаде 
У кратер вогневий, бездонний кратер 
Вулкана грізного — мов людське серце!.. 
Вогню, вогню! — Надлюдського буяння! 
Любови нової, без слів, побитих 
Устами євнухів, устами серць, 
В перчатки вкладених, — щоб не побачив хто. 
Який там льох вонючий і отруйний. 
Із хробаками й червами — шляхетним брудом, 
Що берегли нащадки рахітичні 
Дегенератів з "голубою кров'ю", — 
З гербами пишними, "красою дому", 
Та гниллю ран під золотим плащем!.. 
Вогню, вогню! — Надлюдської любови! — 

Живої — сильним, мертвої — зогнилим. 
Любови буйної, гарячої (вогню!), — 
Усіх речей любови чарівної, 
Щоб враз любити землю, звіря, люд, 
І жити сонцем, тільки сонцем жити, 
Та власним потом здобувати щастя 
Своїм синам, онукам і нащадкам 
Далеких днів!.. 
Вогню, вогню, — любови! 
Хай кров кипить у грудях молодих! 

Беру тебе, о, світе мій терновий, 
В обійми соняшні! — В любов мою, 
Мов на вогонь кладу! Засяй гарячим світом, 
І очі хворі бідному зціли, 
І осліпи того, хто тьму сподобав, — 
Сховався в льох!.. 
Любови і вогню!!! 

1927 p.